Аудіоінтерфейси

Студійні звукові карти (аудіоінтерфейси) є орієнтованими не тільки на прослуховування музики, але і на її створення, не кажучи вже про широкий спектр застосування. За способом організації аудіоінтерфейси поділяються на внутрішні та зовнішні карти.

Внутрішні аудіоінтерфейси забезпечують безвідмовну та швидку роботу навіть із дуже складними звуковими даними. Такі карти використовуються у високопрофесійних студіях, в них не знайти більшості побутових інтерфейсів, а список їх функцій також не включає домашнє або ігрове застосування.

Студійні звукові плати мають зазвичай дуже велику кількість входів і виходів (до 256), які реалізовані на виносних інтерфейсах, і ця кількість, як правило, можна збільшувати. На борту обов'язково присутні цифрові інтерфейси (S/PDIF, AES/EBU та інші).

АЦП та ЦАП студійних звукових карток можуть використовувати апаратний мікшер та різні технології для синхронізації, у тому числі і з таймкодом. Драйвери таких карт зазвичай розробляються самим виробником, і вони несумісні зі стандартними Windows або Mac. Як додаткова опція у студійної звукової плати може бути інтеграція з локальними мережами на кшталт Dante. Деякі виробники (наприклад, RME) оснащують свої карти пропрієтарними апаратними інтерфейсами своєї розробки – наприклад, MADI. Додатково на борту студійної звукової карти можуть бути інтерфейс MIDI, світлодіодні індикатори, і навіть вбудований апаратний процесор ефектів.

Завдяки окремому корпусу зовнішня звукова карта більш мобільна у плані виїзних сесій. Підключення до комп'ютера здійснюється зазвичай з використанням USB (2.0 або 3), USB-C або Thunderbolt, багато хто підтримує розширене управління за допомогою зовнішніх MIDI-пристроїв і мають повноцінний MIDI-інтерфейс.